До 150-річчя Лесі Українки

25 лютого 2021 року Україна відзначає 150-річчя від дня народження української письменниці та громадської діячки Лесі Українки. Справжнє прізвище письменниці – Лариса Петрівна Косач.

       Мати Лариси, Ольга Петрівна Драгоманова-Косач – дворянка за походженням, поетеса й дитяча письменниця під псевдонімом Олена Пчілка, була активісткою жіночого руху, видавала альманах «Перший вінок» та займалася всебічною освітою, підтримкою творчості та лікуванням Лариси.

       Батько, Петро Антонович Косач – дворянин, високоосвічений поміщик, який дуже любив літературу і живопис.

       Дитячі роки дівчинки пройшли на Волині: у Новгороді-Волинському, Луцьку, у селі Колодяжне, що під Ковелем. У будинку Косачів часто збиралися письменники, художники і музиканти, влаштовувалися вечори і домашні концерти. Лариса Косач мала винятково сприятливі умови для шліфування вродженого мистецького хисту.

       З 13 років дівчина активно пише вірші, які стараннями матері публікувались на сторінках галицьких українських часописів «Зоря», «Дзвінок» та інші. Саме в цей час з’являється псевдонім «Леся Українка».

       Про рівень її освіти може свідчити факт, що у 19-літньому віці написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів». Крім того, дівчина знала більше 7 мов.

       Серед близького оточення Л.Українки були видатні вчені та громадсько-політичні діячі, що вплинули на її формування: М.Драгоманов, В.Антонович, М.Старицький, М.Лисенко та багато інших.

       У 1891 році Лариса відвідує Галичину, пізніше Буковину. Там вона знайомиться з видатними діячами Західної України: І.Франком,  В.Стефаником, Н.Кобринською.

       У 1896-1898 р.р. Леся стає однією зі співзасновниць першої на Наддніпрянщині української соціалістичної організації.

       Особисте знайомство з О.Кобилянською (1899 р.) принесли в життя Лесі Українки розуміння, підтримку, духовну спорідненість. Активно обмінюючись ідеями і поглядами на становище жінки в Україні та Європі, мисткині засвідчили процес радикального переосмислення свого «я» на знак протесту проти патріархальної культури. Це збагатило український модерн феміністською перспективою. В цей період Лариса активно листується з М.Грушевським, М.Коцюбинським, М.Старицьким, Б.Грінченком та багатьма іншими діячами того часу.

         У 1907 році Л.Українка офіційно оформляє шлюб з Климентом Квіткою у церкві Вознесіння Господнього у місцевості Деміївці попри те, що Олена Пчілка була категорично проти стосунків дочки «з якимось жебраком», та продовжує плідну працю на літературній ниві. З-під її пера виходить драматична поема «Айша та Мохаммед», «Касандра», «На руїнах», пише поезію «За горою блискавиці», продовжує роботу над творами «У пущі», «Руфін і Прісцилла».

      Останні роки життя Лариси пройшли у подорожах на лікування до
Єгипту та на Кавказ. З чоловіком працювали над зібранням фольклору, інтенсивно опрацьовує власні драми.

       Влітку 1913 року здоров’я Л.Українки різко погіршується і виснажена хворобою вона помирає у віці 42 роки в грузинському містечку Сурамі. Похована на Байковому кладовищі в Києві. Її могила є національною пам’яткою.